Коли ми приємного вечора... «Думай і дій як кіт 2»

Коли ми приємного вечора сміємось із друзями, поряд з нами завжди кіт.
Пiсля того, як ми зачиняємо двері за гостями, які вирушають додому, поряд з нами лишається кіт.
Коли прибираємо тарілки, а всi друзі вже роз'їxaлись, поряд з нами завжди кіт.
Коли йдемо спати трошечки втомлені, поряд прошкує кіт.
Коли пірнаємо під ковдру, жалкуючи, що вона не встигла нагрітись й одразу обдала нас прохолодою, поряд умощується теплий кіт. Коли такої миті ми міркуємо про наше життя, про тих, хто ще в ньому залишився, і про тих, хто вже покинув нас, нам стає трохи сумно, однак поряд з нами кіт, який притуляється і треться своєю мордочкою.
Коли рано-вранці ми прокидаємось без великого на те бажання, поряд з нами є кіт, який кладе свої м'які лапки нам на обличчя, ніби хоче подарувати трошки сили й підштовхнути до нового дня.
А коли після цілого дня повертаємося додому виснажені й утомлені, хочемо тільки забути про все й поспати, поряд є кіт, який попросить від нас хіба що попоїсти та всміхнутися йому.
Щомиті в нашому житті присутній кіт, який не просить, а лише муркотить, не просить, а лише підтримує, який ладен віддати геть усе нам, аби тільки не бачити, як ми страждаємо. Якби треба було якось зафіксувати кожен окремий момент життя, коли коти підштовхували нас до дій і пiдтримували, дарували ласку, слухали и заспокоювали, тоді я мовив би, що, дивлячись на Чумацький Шлях, не бачу жодної зірки, самі лише незліченні котячі усмішки, які линуть до нас із минулого та сьогодення.