Коли я був дома, перед... «Ротонда душогубців»

Коли я був дома, перед теперішньою державною службою, то я був переодягнувся українським повстанцем і попрохав у однієї українки, що мала двоє дітей: дочку десяти літ і хлопчика дванадцяти... Попрохав пустити мене в хату переночувати, її чоловік саме був у банді «Чорного ворона»... І вона пустила. А я вночі збудив їх усіх — дітей і матір. І зараз же дівчину і матір застрелив... А хлопчик, без крику притулившись у кутку до стіни, скавулів: «Не бийте... не бийте...» І я його не вбив не через те, що шкода його стало, а через те, щоб вів живий на другий день, шукаючи собі порятунку, ходив між селянами і розповідав їм про мій учинок, і щоб селяни, слухаючи його, жахалися, і щоб уже не зважувалися пускати у свій двір бандитів...
І Сталін озвався:
— Значить, у тебе був намір практично пропагувати наймогутнішу нашу зброю — терор?
— Так, тільки це.