Цитаты из книги Кайдашева сім’я

Рідна мати б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.

• Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, - говорив Карпо. - Варто було мучити себе цілий вік.

— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

• Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.
• Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.
• Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

 — Не можна, дочко! Зав'язала голівоньку, не розв'яжеш довіку, —сказала Балашиха, осміхаючись через сльози.

• Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?
• Та вже ж бачу, не повилазило, - обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

Багата Лавра не спромоглася поставити гостинницю для народу, хоч збагатіла народними грішми.

Гарна... мордою хоч пацюки бий

В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліно

Рідна мати і б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.

Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складаних сотні літ... і Палажку, і Мелашку здавило за серце. В тих словах співу ніби текли ріки їх власних сліз од їх бідності, од панщини, од московських та польських закуцій, од давнього польського ярма, од жидівського здирства... Палажка плакала, аж ридала. Мелашка ніби почула в тих піснях, впізнала своє горе в свекрушиній хаті й залилась слізьми.

• А це, дівко, що таке? - крикнула мати з воза. - Чи ти п'яна, чи твереза, що поперекидала серед двору глиняники?

Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку

Побачиш, краси на тарілці не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися.