Анн-Софи Брасм — новинки

Твори французької письменниці Анн-Софі Брасм, яка в шістнадцять років гучно дебютувала романом-сповіддю «Дихай!», доволі неоднозначні та контроверсійні. Їх емоційно обговорюють як на батьківщині письменниці, так і далеко за її межами. Їх категорично не сприймають і ними щиро захоплюються. Їх читають підлітки і цілком сформовані дорослі люди. Дружба і самотність, цинічне прагнення влади і хвороблива прив’язаність до людини, яка не надто й заслуговує на любов, вірність і відчайдушне намагання перемогти біль втрати, знаходячи в собі сили жити далі. Жити, щоб перемагати і щоб дихати.

Роман «Дихаю» написаний авторкою у шістнадцять років.
Цей роман було визнано у Франції кращим дебютом 2001
року. Він одразу став національним бестселером у Франції,
а за право його екранізації змагалось 18 компаній. Переміг,
з багатомільйонним контрактом, відомий кіномонстр Miramax.

«Дихаю» — це роман про однолітків. Про жагу влади,
цинічну і жорстоку. Про жагу волі, іноді, таку ж жорстоку
і безжальну. Про пристрасну дружбу, яка перетворюється
на рабство, і про бунт, який закінчується вбивством.

Роман шестнадцатилетней школьницы из Метца - самый громкий дебют, сенсация во французской литературе последних лет. Роман о сверстниках. О жажде власти, циничной и жестокой. О жажде свободы, порой столь же жестокой и беспощадной. О страстной дружбе, перерастающей в рабское повиновение, и о бунте, который кончается убийством. А главное, о беспощадной борьбе двух индивидуальностей, двух психологий, которая длится несколько лет и заканчивается трагически.
Обаяние книги - в контрасте остроты переживаний главной героини и лаконичного стиля неторопливого повествования, избранного автором. Здесь нет языка захлебывающихся эмоций, сбивчивого синтаксиса задыханий, непосредственных оговорок юношеского дневника. Воспоминания текут равномерно и как бы неторопливо. И это ровное дыхание рассказа служит ключом к образу главной героини. Слабая окажется сильнее силы. Рабыня станет свободной, хотя за эту свободу заплатит страшной ценой. Та, что задыхалась, сможет сказать: "Я дышу!"

"Я не звезда лицея и не новая Франсуаза Саган. Я сама была несчастным подростком. Классика: прыщавая, непонятная, порой слишком замкнутая на себе самой и очень импульсивная. Я должна была взорваться. Этот роман и есть тот самый взрыв".

Charlène est une enfant comme les autres, qui vit sans trop se poser de questions, prend ce qu’on lui donne et ne demande rien. Elle habite un immense appartement à Paris avec ses parents, pas très aimants ni très amoureux. Charlène souffre : elle est asthmatique, se sent incomprise, mal aimée. Avec l’entrée au collège commencent de longs mois difficiles, de solitude et d’attente. Jusqu’à l’arrivée de Sarah, brillante, magnétique. Une amitié naît, qui pour Charlène est un don inespéré de la vie, un émerveillement. Avant les petites déceptions, les souffrances, la passion puis le désespoir. Un roman d’une vérité hallucinante écrit par une jeune fille de 17 ans.

Anne-Sophie explore les méandres d’un état mal connu, cet « âge ingrat » jonché de tourments et d’excès. Elle évite l’écueil du déballage, les facilités du genre « premiers émois », et mène son histoire comme les dieux une tragédie antique. Étienne de Montéty, Le Figaro magazine.

"Je m'appelle Charlène Boher et j'ai dix-neuf ans. Cela fait bientôt deux ans que je moisis ici, a attendre que le même jour passe et se termine. À peine sortie de l'enfance, j'avais déjà commis l'irréparable." Charlène Boher, narratrice de sa propre histoire, écrit depuis la prison où elle est incarcérée. Ça a commencé comme ça, banalement : une grande amitié entre deux adolescentes, Charlène et Sarah. Elles s'aiment comme deux soeurs. Mais la passion fait des ravages. S'instaure alors une relation perverse entre les deux jeunes filles : Sarah provoque, multiplie les humiliations publiques, accable de reproches son amie, qui accepte son sort. Puis, soudain, l'irréparable.