Татьяна Малярчук — книжные серии

Ця химерна книжка перенесе тебе, читачу, в чорно-білу реальність майбутнього, де над руїнами людської цивілізації ширятимуть дивні рукокрилі істоти і в якій тебе, дорогий читачу, більше може не існувати.

Головним героєм цього роману Таня Малярчук обрала В’ячеслава Липинського.
У книжці переплітаються дві сюжетні лінії, історична та сучасна. «Забуття» — це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті, — каже Таня Малярчук. — Це спроба згадати забуте. А також об’єднати індивідуальне і колективне українське, історичну достовірність і художню вигадку, кохання і покликання, божевілля і здоровий глузд, якого, втім, у цьому романі, мабуть, найменше. Його основою несподівано для мене самої стало життя політика-невдахи і пристрасного мислителя В’ячеслава Липинського. Українці дуже перед Липинським завинили. … Цей роман — данина моєму корінню. Я мусила його написати.

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У романі Тані Малярчук «Забуття», що виходить у «Видавництві Старого Лева», тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.

Якби можна було робити так, як слід, то назва цієї книжки мала б звучати так само, як і прізвище автора: Таня Малярчук "Таня Малярчук". Бо легше не заважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.

Софійка Андрухович

Звірослови — це чудернацькі середньовічні енциклопедії про тварин. З них давні українці могли дізнатися, що, наприклад, саламандри не горять у вогні, а носороги — схожі на бика істоти, що витоптують поля пшениці. «Звірослов» Тані Малярчук продовжує втрачену середньовічну традицію. Людина, на думку авторки, подібна на метелика (курку, собаку, медузу, щура, ворона, слимака, свиню, зайця, пуму), це істота, яка хоче, щоб її любили, а її не любить ніхто...

Таня Малярчук (нар. 1983 р.) - автор чотирьох книг прози. Закінчила Прикарпатський університет імені Василя Стефаника у Івано-Франківську. Мешкає в Києві. «Говорити» - це книга, що виникла не з потреби писати, а з потреби говорити. Говорити по-іншому і до іншого. Вдягатися на час короткого оповідання в чужі голоси, щоб нарешті вийти за межі власного імені і перестати бути тільки собою. Герої нових текстів Тані Малярчук тільки те й роблять, що вбивають свою авторку. Вони сперечаються між собою, звинувачують одне одного, кричать, психують і погрожують. Проте їх не треба боятися. Їх навіть не треба слухати. Коли голос по той бік тексту…

На презентации новой книги Тани Малярчук был озвучен следующий удивительный факт: оказывается, об этом юном даровании украинская пресса не пишет плохо. Это могло бы создать впечатление, что о Малярчук никто плохо и не думает – все носят эту милую девушку на руках и обожают ее завораживающе-мутную прозу. На самом деле это, конечно, не так – есть люди, и я кое-кого из них знаю, которые считают Малярчук попсовой, вторичной и вообще неудачным клоном Тараса Прохасько, вдвойне ущербным тем, что получился женщиной.

Згори вниз» — це реанімація сюрреалізму в українській літературі. У книзі є сюжет, розділові знаки і навіть інструкція з виготовлення фотографій у домашніх умовах. А також: втеча, захоплення чужих помешкань і чужих таємниць, гірські ландшафти, зворушлива і неправдива історія любові, перевертні, чортівня, люди, що мовчать, і коти, що говорять. Словом, все те, що притаманне будь-якій нормальній жіночій психіці. Рекомендовано Міністерством охорони здоров’я — для тих, хто не має чого боятися.