Лучшие книги Оксаны Забужко

Оксана Забужко, поэт и прозаик - один из самых популярных современных украинских авторов. Ее известность давно вышла за границы Украины.
Роман "Музей заброшенных секретов" - украинский эпос, охватывающий целое столетие. Страна, расколотая между Польшей и Советским Союзом, пережившая голодомор, сталинские репрессии, войну, обрела наконец независимость. Но стала ли она действительно свободной? Иной взгляд на общую историю, способный шокировать, но необходимый, чтобы понять современную Украину.

В эту книгу вошли произведения современной украинской писательницы, эссеистки, поэтессы Оксаны Забужко.
Роман "Полевые исследования украинского секса" уже стал своеобразным литературным хитом в Украине.
Кроме того, в издание вошли рассказы "Девочки" - о драматических взаимоотношениях двух девочек-подростков, - "Инопланетянка" и "Альбом для Густава".

У повісті, написаній за мотивами народної казки про сестровбивство, Оксана Забужко досліджує вічні питання, що споконвіку хвилюють людину: звідки проростає зло в нашій душі? Чи можна зупинити злочин, розпізнавши його в зародку? Чи справді гріхи батьків падають на дітей? Жіноча версія легенди про Каїна й Авеля обертається напруженою психологічною драмою, бароковий колорит якої тільки додає їй універсального чару.

Сестра, мати, подруга, коханка, творець своєї й чужої долі... Найглибші таємниці жіночої душі – у виконанні нашого найбільшого майстра психологічної прози.

Нове, доповнене видання книжки, яка вже стала сучасною класикою і яку європейська критика порівнює з творами Анджели Картер і Ельфріди Єлінек. Книжка Року-2003 в Україні, Книжка Року-2006 газети "Lidove noviny" в Чехії.

Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.

У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці — «селянська нація»?
Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що — хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?..

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзна­чена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелек­туальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдра­матичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків.

"Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч трохи варту окремого епізода ролю, в Дарки зберігся перший спогад – схований у пам'яті, як на дні шухляди, моментальний знімок іншого, чужого , за Бог його зна якими й прикметами з місця вирізненого, вихопленого оком з-поміж багатьох , з безладно захаращеного тла решти світу – як нехибна обіцянка майбутнього. Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів – від блискавичного поціляння, навпроти себе, очима в очі, що викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (очі сині, очі сірі, очі зелені, всі з однаковим заворожливо-скляним блиском…

Нову книжку відомої письменниці складають вибрані есе з доробку останніх дванадцяти років, об'єднані темою культурного простору довкола нас. На "мапі" Оксани Забужко позначено книжки, людей, місця, міста, фільми, вистави, які – з-поміж інших, - мали формативний вплив на долю авторки і які одночасно можуть слугувати своєрідним культурним маркером для збірного портрета сучасного українського інтелектуала. Розповідь від першої особи, тонко переплетений жанровий мікст мемуару, рецензії, біографії, філософського роздуму та культурологічної розвідки зроблять цю книжку привабливою для всіх, хто має смак до вдумливого читання.

У новій книжці, присвяченій пам’яті архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксани Міяковської-Радиш (1919–2020), Оксана Забужко звертається до свого улюбленого жанру — міксу мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу.
Читачеві пропонується пройти захопливим маршрутом завдовжки в півтора століття, від сімейної світлини в нью-йоркській

Нова збірка актуальної публіцистики відомої письменниці — це книга для тих, хто не уникає чесних відповідей на нагальні питання і переймається викликами, які ставить перед українцями сьогодення. Тут ідеться про химери «поневоленого розуму» та про нові маски й форми, яких набуває в епоху мас-медіа давня війна, про пошук героїв, про знакові постаті й тексти, а зрештою про те, як гідність і спротив нав’язаним правилам гри дають нову надію європейській цивілізації. Це ексклюзивний репортаж із гарячих точок інформаційного фронту, де триває боротьба з забуттям і байдужістю, які мало не коштували нам держави.

Збірка від автора, що не потребує представлення!

«Польові дослідження з українського сексу», що розпочинає збірку, — це один з перших романів у сучасній українській літературі, що відверто описує особисте життя жінки! Роман перекладено 11 мовами та двічі інсценізовано!
Також до книжки увійшло 9 оповідань, написаних за тридцять і три роки! Серед них — «Сестро, сестро», «Я, Мілена» та інші.

У прозі мене завжди найбільше цікавило саме це — як, у який спосіб історія стає культурою. Як «перекладаються» мовою літератури принципово неохопні оком суспільні процеси, у котрі втягнено мільйони людей. Ця книжка — ні в якому разі не персональна письменницька «хроніка революції», хоча деякі, незнані українському читачеві, інформаційні штрихи до загального тої революції портрета вона, сподіваюсь, і додасть. Але насамперед це спроба відповісти на головне питання, яке мене тоді мучило, — як водночас проживати історію і писати про неї. Як, перебуваючи «всередині» неї, добувати з неї смисл — той, котрий зрештою й відкладається в арсеналі…

Книжку відомої письменниці склали вибрані есе, виступи й доповіді, присвячені різним аспектам глобальної культурної кризи сьогодення. У центрі авторської уваги — культура українського суспільства "на переломі": пост-тоталітарного, пост-комуністичного, пост-колоніального і, за словами О. Забужко, ""пост-трагічного"", тобто такого, що втратило здатність переживати дійсність як трагедію. Поєднання глибини інтелектуального аналізу з яскраво особистісним, подеколи мемуарним способом викладу робить цю книгу цікавою не лише для фахових гуманітаріїв — як культурологічну розвідку, а й для ширшої читацької публіки — як своєрідний, письменницький і людський, документ нашої переходової доби.

Ця книжка — плід розлогого інтерв’ю, взятого в української письменниці відомою варшавською журналісткою Ізою Хруслінською. Питання про життя і творчість, про біографію і долю, про улюблені книжки та культурні взірці для наслідування чергуються з роздумами про сучасний світ і місце в ньому України, про її історичний шлях та генетичні хвороби української незалежності після 1991 року.

У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.

До «Вибраного» однієї з кращих українських поетес ХХ—ХХІ століття увійшли вірші з книжок «Травневий іній», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда», з неопублікованої дитячої книжки «Весняна акварель», нові вірші та поетичні переклади.

Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч трохи варту окремого епізоду ролю, в Дарки зберігся перший спогад – схований у пам’яті, як на дні шухляди, моментальний знімок іншого, чужого, за Бог його зна якими й прикметами з місця вирізненого, вихопленого оком з-поміж багатьох, з безладно захаращеного тла решти світу – як нехибна обіцянка майбутнього. Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів. А проте, скільки б не порпалася в пам’яті, Дарка ніколи не могла знайти там уперше побачену Ленцю.
Ленця не прийшла ззовні – вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ґен спадкової хвороби.

У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютності постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ себе запропонував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до кантівського? На ці та інші питання шукає відповіді О. Забужко в своїй новій книжці, котра ще до виходу в світ здобула високу оцінку провідних фахівців.