Истории с книгами — Всеволод Нестайко

В 2004 році я саме навчалася в третьому класі. Зараз мені 19 і я - студентка, але у Васюківку повертаюся як в дитинство. Всеволод Нестайко - чудовий дитячий письменник, книжки якого хочеться перечитувати знову й знову в будь-якому віці. У нас була прекрасна, благородна iдея — провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у — Васюкiвцi! Станцiя «Клуня» — станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi — безплатно. З учительки арифметики — п'ять копiйок. Книжка з присмаком дитинства...

У нас было счастливое детство. Мы гуляли на улице. Не так как сегодня гуляют детки - с мамами, бабушками, шаг вправо-шаг влево считается побегом. Да и понятно: время такое! А нам повезло, главное не забывать, что существуют очень скучные вещи как "обед" и "ужин", а то ведь могут и наказать - запретить гулять! Наша семья переехала в новую квартиру в июне, перед моим первым классом. Новые дома строили на месте частного сектора, и как часто бывает, сносили гораздо медленнее, чем строили. Среди наших больших домов и новенькой школы осталось множество старых домиков с садами и огородами. Большинство из них уже пустовало и это было самое…

Герои этой книги – двое мальчишек, неразлучные друзья из Васюковки, которые все время попадают в какие-то смешные ситуации. Их забавные летние приключения и составляют содержание этой повести. Хочу сказать, что у меня тоже когда-то была такая закадычная подружка, с которой прошло все мое детство начиная со второго класса. Впрочем, почему была? Мы дружим с ней до сих пор, хотя отдаленно! Как и эти ребята, мы с ней не скучали и все время придумывали себе разные развлечения. К сожалению, не всегда они были безобидными, а иногда заканчивались так же нелепо. Ну вот, к примеру, чего только стоит только наша страсть к купанию! Летом всегда нас…

У мене ще й досі є ця книжка. Бо-зна якого року видання. З темно-жовтими від старості сторінками. З великим шрифтом (тож для діток, шоб краще бачити). Неймовірно те, як я перейнялася цією історією в дитинстві. Була така переконана шо і я полечу в країну Сонячних Зайчиків. І я буду наїдатися одним тільки запахом квітів. Я її сперла з дитячої бібліотеки. Бо не було, ну от чесно, не було моїх сил на те, шоб її повернути.. Так у неї увірувала :) Пройшло 20 років. Читатиму цю книжку своїй Аді.Читатиму їй всього Нестайка, але "Сонячних зайчиків" достеменно, посторінково, обґрунтовано і по пару раз. Ще й пересиплю своїми думками, спогадами,…

Кожен з нас, певно, в дитинстві мав такого друга, якими були Ява з Павлушею. От і я, читаючи «Тореадори з Васюківки», згадувала своє дитинство і свою подругу. Хоча вона і мешкала в Полтаві, а я в Черкасах, і бачились ми тільки влітку у бабусі на три місяці, спогадів та емоцій вистачало нам на весь рік. Наша з нею фантазія не знала меж. В нас і сестри-близнючки були, які по віку були такі ж, але типу жили окремо, десь за кордоном і постійно приїжджали розказувати, як воно там. В сосні, яка стояла в моєму дворі, в нас жив великий Павук, з яким ми радились, коли треба було прийняти важливе рішення. Метро під свинарником ми хоч і не рили, зате…

Так шось було мені не весело одним вечором і тут в читалці я нарила "Тореодорів". Книгу читала давним давно. І яка ж я рада, що вирішила таки перечитати. Бо дитинства багато не буває. Бо іскрометних смішних цитат, які ми ще малявками позаучували заради приколу, - немає тих цитати таких більш ніде, окрім як у цій книжці. Бо "Дульки! Дульки тобі!" - то так говорять не лише у книжках, а у селах і містах, де живуть хлопчики і дівчатка віку Яви і Павлуші. Хто цікавився, то й знає, що ще в 65-му році знято фільм (короткометражний) і картина взяла гран-прі на міжнародному фестивалі у Мюнхені. Дуже рекомендую. "для сміху" (с) Віднедавна всі дитячі…

Впервые эта книга попала мне в руки, когда я училась во 2 классе, а это был примерно 1999 год. Не смотря на свой ранний возраст, я поглотила эту книгу за два-три часа. После этого я еще периодично перечитывала ее каждый год и так до класса 9)) И вот в возрасте 22 года я решила, что не хочу отпускать детство навсегда)

Мне исполнилось девять лет и на день рождения моя первая учительница Валентина Андреевна подарила мне эту замечательную книгу. Зачитано потом было до дыр в буквальном смысле. Увы, сама книга давно потерялась при переезде. И хотя я уже далеко не в детском возрасте, приобрел эту книгу в новом издании и заново читаю. Надеюсь, мои мои дети и внуки, появись такие на свет, непременно полюбят этот сборник.

З самого малечку я люблю читати. Якщо для когось було покарання сидіти в кутку і читати, то для мене було навпаки. Я з задоволенням ходила в бібліотеку раз на два тижні і сама вибирала собі книги. Ще в молодших класах в нас був щоденник читача, куди потрібно було записувати кількість прочитаних сторінок за тиждень. А їх мало бути не менше 60! Тоді щоб заохотити учнів до читання в нас в класі класний керівник вирішила провести конкурс Найрозумніший книголюб, де головним призом була книга. Гра була схожа на "Самый умный" з Тіною Канделакі, що показували по ТВ. Там теж було три етапи. І останній, де було три учасники, в кожного були ячейки…