Иван Нечуй-Левицкий — книжные серии

«Кайдашева сім’я» поєднує в собі неперевершений гумор, яскраві українські образи, неповторний національний колорит і нотку смутку. Повість побачила світ 150 років тому, а й досі не втратила своєї популярності. У світовій літературі мало який твір може похвалитися такою славою серед багатьох поколінь.

Імена героїв повісті для українців стали загальними, п’єси за цією книжкою не сходять зі сцен театрів, а нещодавно на екрани вийшов серіал, який переніс персонажів «Кайдашевої сім’ї» в сучасне життя.

Чому ж ми так любимо цю книжку? Бо вона про нашу здатність весело ставитися до життя, про наші стереотипи, примхи, хиби та слабкості. Про те, що нас єднає та розділяє. Про нашу різноманітність і вміння бути сильними в будь-якій ситуації.

Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) — видатний український письменник-реаліст, який написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, казок, п’єс з народного життя. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози.

За словами Івана Франка, повість «Кайдашева сім’я» належить до «найкращих оздоб українського письменства». Ми зустрічаємося з героями: Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їх синами Карпом і Лавріном у переламний момент існування сім'ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари і починається інше життя.

Повість «Микола Джеря», написана в 1876 році, лишається і досі одним із кращих зразків української класичної літератури, одним із країнах творів Івана Семеновича Левицького, якого ми знаємо під псевдонімом «І. Нечуй-Левицький».

За словами Івана Франка, повість "Кайдашева сім'я" належить до "найкращих оздоб українського письменства". Митець показує життя однієї селянської родини — Омелька Кайдаша, дорослі сини якого створюють власні сім'ї й влаштовують свій побут після реформи 1861 року.
До книги увійшли також роман "Хмара", повісті "Дві московки", "Микола Джеря" та оповідання "Баба Параска та баба Палажка".

«Усе змішалося в домі» Кайдашів, коли старший син Карпо одружився з Мотрею. Дівчина — «серце з перцем» одразу не сподобалася прискіпливій свекрусі. Стіни Кайдашевої хати двигтіли від сварок. А коли молодший Лаврін привів наречену Мелашку, то про мир і злагоду забули назавжди! У цій повісті так легко впізнати будні багатьох українських родин. Тут усе як у житті: сміх і сльози, пристрасть і прикрощі, мрії, що розбиваються об землю, і найголовніше — всепереможна любов!

Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози. До нашого видання увійшли повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я», а також п’єса «На Кожум’яках».

За словами Івана Франка, повість “Кайдашева сім’я” належить до “найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою І. Нечуй-Левицький на прикладі однієї сім’ї змалював український національний колорит. Перед читачем постає низка яскравих персонажів: забобонний Кайдаш, чванлива й пихата Кайдашиха, бриклива Мотря, понурий Карпо, доброзичливі Лаврін та Мелашка.

До книжки увійшли вибрані твори видатного українського письменника L С. Нечуя-Левицького (1838—1918), що належать до різних жанрів: казка «Запорожці», оповідання «Дві московки», повісті «Микола Джеря» та «Кайдашева сім'я». Видатний майстер художньої прози, Іван Нечуй-Левицький відобразив тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, змалювавши селянство й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури Розрахована на школярів,…

У цьому виданні класика української літератури І. С. Нечуя-Левицького (1838-1918) вміщено історичний роман «Князь Єремія Вишневецький». Спираючись на літописні джерела, праці тогочасних істориків і фольклор, нерідко полемізуючи з поширеними-версіями козаччини, письменник зумів створити цікаві і в чомусь нетрадиційні образи історичних діячів - Вишневецького, Хмельницького та ін., художньо дослідити проблеми псевдопатріотизму родовитої шляхти, її непростих взаємин із власним народом.

Два твори, що ввійшли до цього видання, змальовують відомі історичні події. «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького — роман про досвідченого політика, хороброго і талановитого воєначальника, який став до державного керма у складний час, коли в Україні розпочалася братовбивча війна.
«З-під Полтави до Бендер» — заключна частина епопеї Богдана Лепкого про гетьмана Івана Степановича Мазепу. Талановитий український письменник розповідає про останні роки життя великого гетьмана України.
Адресовано широкому читацькому загалу.

Єремія Вишневецький — історичний персонаж, жорстокий магнат, відомий своїми розправами над повсталими козаками та селянами. У романі видатного українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького розповідається про життя князя Вишневецького, яке переплітається з трагічною історією України XVII століття, де живі заздрять мертвим, а запеклого ворога важко відрізнити від рідного брата.
У виданні також представлені інші історичні твори Нечуя-Левицького. Нариси «Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом» і «Брюховецький та Тетеря» подають читачеві достовірну картину народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та змальовують початок страшної української Руїни.
Видання адресоване широкому загалу шанувальників вітчизняної літератури.

У творчій спадщині Івана Нечуя-Левицького (1838—1918) значне місце посідають історичні твори. Славному героїчному минулому українського народу присвячено романтичну казку «Запорожці», хвилюючу повість про вільну козацьку державу – Запорозьку Січ. Письменник переносить Січ у зачарований казковий світ під дніпровськими порогами, звеличує січове козацьке лицарство, що навічно залишилося у пам’яті народній.
У романі «Гетьман Іван Виговський» відтворено один з найдраматичніших періодів в історії України за часів після смерті Богдана Хмельницького. Герой роману Іван Виговський, безсумнівно, особистість складна і неоднозначна. Вболіваючи за долю України, він все ж таки свої особисті амбіції ставив вище інтересів держави, і, зрештою, влада для нього стала дорожчою за Батьківщину…

У романі «Над Чорним морем» (1890) відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Актор змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільною і розумного буття. Такими, насамперед, є Саня Навроцька й Віктор Комашко, герої роману, справжні подвижники, вірні раз і назавжди обраному шляху, що став їхнім життям.

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838-1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це ­ люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла...

Іван Нечуй-Левицький (—1918) — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози. До нашого видання увійшли повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я», а також п’єса «На Кожум’яках».

«Кайдашева сім’я» — реалістична соціально-побутова повість класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. У творі описано події, що відбувалися у великій сільській родині Кайдашів. Конфлікти усередині сім’ї зображено з гумором, проте добре ставлення до сварливих Кайдашів не перешкоджає автору безжально критикувати суспільний лад, спосіб організації громади, поведінку духовенства, які призводять до зубожіння людського духу.

«Кайдашева сім’я» — реалістична соціально-побутова повість класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. У творі описано події, що відбувалися у великій сільській родині Кайдашів. Конфлікти усередині сім’ї зображено з гумором, проте добре ставлення до сварливих Кайдашів не перешкоджає автору безжально критикувати суспільний лад, спосіб організації громади, поведінку духовенства, які призводять до зубожіння людського духу.

«Микола Джеря» - перша українська реалістична соціально-побутова повість. В ній автор виступив як визначний майстер літературного портрету, яскравого пейзажу та описів побуту села і капіталістичних промислів.
В гумористичному творі з селянського життя «Кайдашева сім'я» письменник викриває темряву, забобони, приватно-власницьку психологію.

Звичайно, письменник спирався на традиції, створені його попередниками. Тут перш за все слід згадати твори Г. Квітки-Основ’яненка з їх яскравими й точними описами побуту й звичаїв українського села, з досить відчутними нотами соціальної критики. Це були явища раннього, так званого просвітницького реалізму, для якого в українській літературі був притаманний синтез реалістичного побутописання та сентименталістських і бурлескних тенденцій. Квітка створив і стійку стильову манеру, давши класичні зразки «оповіді» (монологу від особи демократичного оповідача), що міцно спиралася на фольклор (казка, пісня, побутовий анекдот), на типові звороти, лексику й інтонацію живої розмовної мови селянства. В. окремих його творах позначився урочисто-дидактичний стиль давньої житійної української літератури. Меншу вагу у формуванні епічних жанрів мали прозові твори романтиків (П. Куліш, Л. Боровиковський, М. Костомароз), хоч і воші, звичайно, сприяли розробленню образних і мовних засобів.