Лариса Терентіївна Масенко (*14 листопада 1942 року, с. Безіменне, тепер Енгельського муніципального району Саратовської обл. Російської Федерації) — український мовознавець, доктор філологічних наук (з 2006), професор (з 2007), академік АН ВШ України (2010). Очолює кафедру української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.
Біографія.
Народилася в сім'ї поета Т. Масенка. 1959 р. закінчила київську середню школу № 52. У 1959–1964 роках навчалася на філологічному факультеті (відділення української…
мови та літератури) Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1964–1991 рр. працювала в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР на посадах лаборанта, молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника (відділ теорії та історії української мови, відділ культури мови). Кандидат філологічних наук (1972). У 1991–1996 р. — старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України (відділ теорії мовної комунікації та соціолінгвістики). Згодом перейшла на викладацьку роботу. З 1996 р. — доцент кафедри сучасної української мови Київського національного університету ім. Т. Шевченка. З серпня 2001 р. — у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри української мови (2001–2010), з 2010 р. — професор цієї кафедри.
Наукова діяльність.
Авторка праць із гідронімії України, співукладач «Словника гідронімів України» (1979) та «Етимологічного словника літописних географічних назв Південної Русі» (1985). Має публікації з історії української літературної мови, поетики та мови класиків української літератури (Т. Шевченко, Леся Українка, Григір Тютюнник) та сучасних письменників (І. Драч, В. Шевчук, О. Забужко, Ю. Андрухович). У цих працях поєднує мовознавчий аналіз із літературознавчим, розкриває образний потенціал слова, проникаючи в глибинну структуру художнього тексту. Упорядник і авторка вступних статей до видань спадщини видатних українських мовознавців (П. Г. Житецький, Ю. В. Шевельов).
Починаючи з кінця 1980-х років активно опрацьовує соціолінгвістичну проблематику. Вивчає мовну ситуацію України, функціонування й стан сучасної української мови за умов масового українсько-російського білінгвізму, побутування мішаних форм мовлення. У її працях започатковано соціолінгвістичне обстеження Києва. Зокрема, визначено демографічну й комунікативну потужність української та російської мов у різних сферах міського життя, досліджено ставлення киян до обох мов і ступінь конфліктності міжмовних стосунків.
Досліджує специфіку радянської мовної політики в Україні та її наслідки, зокрема практику втручання партійних органів СРСР у внутрішній розвиток української мови. На підставі численних документів показала, що це втручання було спрямоване на штучне зближення української мови з російською й мало на меті подальшу ліквідацію української мови як незалежного мовного утворення.
Як провідний український соціолінгвіст і експерт із питань мовної політики постійно виступає в засобах масової інформації з актуальних питань мовного життя України. Прагне донести до широкого загалу усвідомлення визначальної ролі української мови в розбудові суверенної держави. Привертає увагу громадськості до загроз, спричинених недосконалістю мовного законодавства, браком державної мовної політики та хибними кроками влади в розв'язанні проблем двомовного суспільства.
Бібліографія дослідниці налічує понад 200 публікацій. Учасниця багатьох українських і міжнародних наукових конференцій. Підготувала чотирьох кандидатів наук. Створила свою школу соціолінгвістики.
