Рецензии на книги — Надія Гуменюк

Невзгоды подстерегали Дану Ясницкую уже на первом часу её новорожденной жизни, когда малышка вывалилась из телеги в дорожную колею. Судьба отмеривала героине всякого: была любовь и предательство, были потери и находки, встречи и расставания. Но все долгие годы Богдана оставалась верной своему выбору, не изменяла первой и единственной любви. В романе Надежды Гуменюк почти все герои однолюбы. Домка Калапуша (Дымка), Николай и Нина Певные, Ян и Наталка Загурские, Арсений, родители Даны и Олеси - кому-то из них повезло прожить в паре чуть больше, кому-то отпущено было совсем ничего, но каждый из оставшихся в живых продолжал хранить верность. Читаешь и завидуешь - какие чувства, какая преданность, какая готовность к самопожертвованию!

Дана, Богдана, Богоданка... Надежда Гуменюк рассказывает…

І справді невеликі повісті про любов. Різну. І ту, що лише зароджується, і ту, що вже пройшла, і ту, що триває вічно.

Вовчиця Впевнена, що це оповідання не про вовчицю Лелю, яку так безжально вбили лихі люди. Воно про ту, хто їі знайшов і виходив, і полюбив так, як людина може любити дороге створіння. Бо більше нічого і нікого в цьому житті Любці не було причини любити. Вовчиця Леля. Любка-одиначка. Дві вовчиці. Два самотніх серця. Помста буде жорстокою.

Перс і ласунка Від персів у нього тільки імʼя - Дарій. Все інше своє, українське. І очі, і посмішка, і щира вдача. Мабуть тому Іванка покохала його ще з дитинства. Мабуть тому не змогла забути. Одного разу він належатиме їй. Дорогою ціною, і все ж…

Коханий волоцюга Кохання буває різним. От і у наших героїв так. Він завжди в дорозі, вона -…

Роман Надії Гуменюк – унікальне прозове полотно. Дійсно важко визначити жанрову приналежність. Начебто і не фантастичний роман, і не зовсім реальний. Проза на зламі двох світів – реального і фантастичного.

У центрі художнього світу, створеного Надією Гуменюк у романі «Енна», доля Ірина – Ірис – Енни, яка, попри начебто вбивчий фатум реалій, тотальний глухий кут, усе ж зуміла відстояти власне «Я», свій шлях. Це не просто відстоювання своєї якоїсь позиції чи власного вибору. Це була тяжка боротьба за можливість мати своє «Я». Доктор Сніг- - злий геній, самозакоханий лікар-психіатр, що посягнув на святе і недоторкане в людині – спогади. Заради антигуманного експерименту над особистістю він позбавляв спогадів своїх піддослідних «кроликів». Дитячий сиротинець своєрідна клітка з такими…

Дуже сподобалася! Чудова мова, чудове вкраплення волинських діалектизмів (об які спочатку в мене спотикався язик). Емоції, переживання за головних героїв, бо ж часи на їх долю випали ой, які непрості: перша світова війна, революція (чи то переворот жовтневий), сталінська доба, друга світова війна... Як то кажуть - "все смешалось в доме Обломовых" - так і тут невеличке волинське село опинилося на кордоні історичних змін із владою, що постійно змінюється та не дозволяє людям спокійно жити. Хтось вистояв, хтось не зміг, комусь не дали... Але в решті решт - непросте, але відвойоване щастя головної героїні Богдани, Дани, Богодани.

Криниця з дерев"яним зрубом, журавлем над нею і обов"язково кущ калини поруч. Воді завжди приписували магічні властивості, відчуття і пам"ять. Безліч науковців і магів вірять. що вода здатна на багато, просто варто навчитись всією цією силою користуватись. От і в цій книгі не дивлячись ні на що для мене головним героєм є криниця,а саме її джерело, що пережило пронесло крізь себе долі всіх хто оточував її. Ця книга ще раз переконує, що нічого в цьому житті просто так не відбувається, всі випадковості не випадкові. А ще: що посієш, те й пожнеш. І рано чи пізно відплата за всі гріхи настане і навіть якщо не ви заплатите, то заплатять діти... Найбільше з усіх героїв сподобалась бідна художниця на долю якої випало найбільше випробувань. Але найголовніше, що вона вміла бачити душею і серцем.…

Люблю читати твори про українське село минулого століття, тому мій вибір і впав на "Танець білої тополі". Але книга мене більше розчарувала, ніж порадувала. Сюжет простий і доволі передбачуваний. Мені не подобаються такі хеппі-енди, вважаю, що вони не мають нічого спільного з реальним життям. І якщо історія Левка та його коханої Вишеньки мене все-таки зачепила, то за Вероніку Величко навіть читати не хотілось.
В принципі, щоб провести кілька приємних годин за читанням, згодиться. Тільки от не очікуйте від цієї книги надто багато.

Тяжело писать рецензию, когда эмоции зашкаливают... Восемь небольших рассказов, которые автор называет "маленькими повестями", связаны одной нитью - любовью. Разные судьбы, разные люди - молодые и не очень, счастливые и несчастные. Некоторые рассказы вызвали щемящее чувство грусти, а некоторые - легкой (или не очень) зависти. Особенно запомнился рассказ "Осіннє танго" о немолодой паре, о трогательной заботе мужа, влюбленного в свою

жену. Книга легко читается, но долго не выходит из головы.

Роман “Танець білої тополі” - другий твір Надії Гаврилюк, який я прочитала. Першим був “Дожити до весни”. Ці книги між собою ніби перегукуються. В обох схожі епізоди, місце події. Хоча британська письменниця Розамунда Пілчер, мабуть, усі свої книжки писала про одне й те саме місце. А від цього вони не втрачали свого шарму. А ще “Танець білої тополі” в чомусь подібний до “Століття Якова”. Зміна влади на Волині у 30-40-х роках ХХ сторіччя і пов'язана з цим трагедія українців, знедолена дівчина в сучасному періоді, яка знаходить всі відповіді в селі у старого діда… Втім, роман хоч і передбачуваний, але не менш цікавий і захопливий. Витримано і динаміку сюжету, і деталі. Вони надають історії певної мелодійності. Не дарма ж “танець”. І якщо в “Дожити до весни” музика лилася зі скрипки, то тут…

"Корона на одну ніч" Надія Гуменюк

Цю книгу я почала читати після фільму Віддана, щоб знову перенестися у ті часи! Хоча тут оповідались зовсім інші... Цікава книга, що розповідає історію кількох людей ще за часів Першої світової війни на жовтневої революції! Дії відбуваються як і в Литві, Росії, так і в Україні, за часів Речі Посполитої та самій Варшаві! Наскільки велика була географія мандрів головних героїв, та скільки їм всього довелося пережити в ті часи! А почалося все із молодої дівчини, що так хотіла стати королевою краси та вигравши корону, її знайшли мертвою наступного ранку!! І от тут постає питання чому, як так сталося? А прочитавши історії всіх персонажів до кінця, все стає зрозумілим, хоч й дивуєшся цим хитросплетінням долі! Також сподобався добре розписаний фінал, бо…

Відчувається рідна українська душа. А тим більше – така близька Волинь. Для мене це перша книга авторки, перше знайомство з її творчістю. І можу сказати, що це доволі непоганий початок. Я вражена тим, як письменниця описує волинські села, пейзажі, людей, занурює свого читача в історію.

«Червона панна». Найцікавіший елемент всієї книги, де оповідь ведеться від неживого предмету, однак він має таку душу. Це чарівна скрипка, історія якої сягає часів Наполеона. Лише в руках справжніх музикантів «червона панна» оживає, а своєю гармонією зачарує чи не кожного. «Людина може прожити й без скрипки. Скрипці без людини не можна ніяк. ЇЇ злети і падіння, популярність і слава, любов і захват – все-все-все залежить від того, в чиїх руках їй судилось опинитися». Скільки ж життєвих історія побачила ця…

В романі української письменниці Надії Гуменюк витриманий тонкий баланс. Сюжетні лінії переплетені майстерно, діалектизми змальовують колорит місцевості і характерів, занурення в історію не перевантажує сприйняття, описи природи образно передають не лише фон, а й атмосферу. У книзі використовується прийом персоніфікації неживого предмета, котрий стає його душею, червоною лінією розповіді. Детективна складова додає інтриги і динамізму. Деталі вплетені гармонійно і чуттєво. Все в романі має міру і значення. Книга складається з трьох розділів, кожен з яких названо новим жіночим іменем. Але всі вони поєднані в одне ціле талановитою письменницею. “Дожити до весни” захоплює з першої сторінки і тримає до останньої. “Анна. Життя як детектив”. Книга починається різким поворотом у житті головної…

Цікава людська доля, викликає співчуття і захоплення головний герой Авдій-Авель, молодість якого випала на страшні часи колективізації в поліському селі. Однак Ліна (Анжела) чомусь мені зовсім не симпатична і не цікава, як і її горе-батько - художник, який під прикриттям "творчої натури", все життя те й робив. що заглядав у чарку, "забивши" на всіх навколо себе. І тут, ні з того, ні з сього, Ліна, не майже не пам'ятаючи, який батько на вигляд, раптом захоплюється і ним, і його малярським талантом, та так, що забирає його до бабусиної квартири, годує й опікується, аби лише був біля неї. При тому, що коли Тонька принизила й побила Ліну так, що та ледь руки на себе не наклала, цей таточко - алкаш навіть не має бажання вислухати її. Словом, єдиний герой, який мені був цікавий у цій книзі -…

Я її не прочитала, я її прожила. Обожнюю такі книги, які настільки беруть за душу, що якийсь час, навіть, не хочеться починати іншу. Обов'язково колись ще раз її перечитаю. Не дарма "Вересові меди" в 2015 році стали переможцем "Коронаціїї слова". Та й взагалі українська література про життя простих людей в часи Другої Світової Війни - моя улюблена тема в книгах. Люблю чомусь такі книги.

Саме ця розповідає про дівчину Богдану, яку в часи Першої Світової Війни одне подружжя знайшло на дорозі, залишили її в себе і вирослили як рідну дочку. Завдяки автору ми можемо прожити життя головної героїні від народження, (точніше від часу, коли її знайшли) і до старості - життя в якому було все - дружба, заздрість, втрати, знахідки, таємниці, перемоги, поразки, щасливе і не зовсім кохання і, звісно ж,…

Отличная книга о судьбах людей.

Занадто вже штучні всі герої - або просто ідеальні, або, навпаки, закінчені негідники. Так собі - читати можна, якщо вас влаштовують персонажі схожі на тих, що в мексиканських серіалах. Дочитала тому, що просто не маю звички не дочитувати книгу до кінця.