Епос, якого нема

Українську „Іліаду” скласти неможливо. Такий вирок підписали вітчизняному епосу фольклористи ХІХ століття після кількох невдалих спроб вплести у спільну художню канву думи – єдині збережені уламки колишнього величного українського епосу. Тепер нам з вами залишаються лише ці розрізнені скалки пам’яті й історії, духу й мистецтва. Шматочки смальти, яким не судилося стати єдиною мозаїкою. Висновок нищівний: адже українців фактично позбавили навіть надії на реконструкцію величного епосу. Так само, як і на його відтворення – на зразок фінської “Калевали”, що була зібрана, з’єднана наново у ХІХ столітті, а потім ще раз, у вдосконаленому варіанті - у середині ХХ. А може, нам, як і фінам, просто не треба слухати своїх фольклористів?
Андрій Шмалько упевнений, що таки не треба. Більше за те, він вважає, що ми давно мали би свою „Іліаду”, „Калевалу” чи „Епос про славного Гільгамеша”, якби підійшли до цього не механічно, а у спосіб, який більше відповідає первинній природі епосу. Відомий історик та письменник-фантаст не кидає слів на вітер і пропонує до уваги доскіпливого читача зібрану з окремих дум поему, підкріплену історично-фольклорною розвідкою.
Хтозна, а раптом саме цей текст через кілька років ввійде у шкільні програми як жива пам’ятка духу...