До сивих гір

За останніх років п’ять, читаючи літературу переважно сучасних українських письменників, в мене вже сформувалось певне коло улюблених письменників, книги яких, навіть стоячи на полиці, якось по-особливому тішать. Їхні книги хочеться прочитати всі, а не вибірково, і які читаю по-особливому трепетно, всотуючи й пропускаючи крізь себе кожний рядочок, кожне слово. Відтепер до мого кола улюблених письменників упевнено доєдналась Оксана Сайко. Її проза сповнена того незримого світла, що гріє під час читання і лишає тепло по тому. Світло те, хоч переважно й сумовите, пронизливе, але від того не менш тепле. «До сивих гір» - уже друга прочитана мною книга цієї письменниці. Першою ж була «Кав’ярня на розі», що теж лишила по собі вельми гарні враження. Обидві в різний час привезені зі Львова, що,…