Мені немає діла до твоїх... «+++»

Мені немає діла до твоїх страхів у банках та наїжачених рукавиць,
тільки, благаю, прийди до ранку, тільки, благаю тебе, приснись.
я спатиму у дуплі найстарішого із дубів,
між венами сил землі, допоки не задубів.
я мріятиму про образ твоїх долонь та запах твого волосся,
так тлітиме мій вогонь — не питай, як мені велося.
я прокидаюся щоранку, як лялька відьми, та продовжую рух,
я точно знаю — іще не пізно, та відточую слух
по трясовинню та крізь гіляччя чужих боліт.
я тамую перед тобою провину та залишаю в історії слід,
бо доки я пробиватимусь крізь вічні ліси буття,
доки вперто шукатиму з невідворотного вороття,
доки ламатиму виклик долі, як крига ламається об потік,
доки у тілі без страху та болю жеврітиме теплий сміх,
я йтиму — неначе годинник, що тисне одне із твоїх зап'ясть,
клянуся тобі — я йтиму до тебе,
до найтемнішого з усіх позаземних щасть.