Ми з тобою разом запеклі,... «+++»

Ми з тобою разом запеклі,
Ми кувались в одному пеклі —
В нас різнилися тільки сни,
І метал після довгих злив
Так по-різному іржавів:
Ти мав жити і так хотів,
Я ж до смерті молився в ніч.
Замість серця у грудях — піч,
Замість мудрості — голоси…
Ти кому ще тепер даси?
З ким ти вип’єш чи скуриш блок?
Ось — сплетіння твоїх кишок,
Твої ноги поглинув ліс.
От навіщо ти туди поліз?
От навіщо хотів життя —
Не жалівся, не біг, не сцяв,
Йшов без паніки «по гриби»…
Я побив би тебе. Побив!
Надто тихо вночі тепер —
Зоря сяють, а друже — вмер.
Світить місяць, шепоче степ,
Я — скалічений, та окреп.
Я — підірваний. В голові.
Ти — підірваний та в землі.
І не викинути з пісні слів!
Я вже згас, коли ти — горів.
Я вже вмер, коли ти вмирав;
Ти божився, коли я крав;
Я сміявся, коли ти бив,
Наче бога в собі відкрив.
Грузять медики тіло й кров —
Йти далеко. Та ти дійшов.