3.5

Важко об'єктивно казати щось про книгу, написану в умовах срашинського полону. Бо на кожне зауваження:
- про прямий, як вугол дома, сюжет;
- про картонних героїв
- про зім'яту та засунуту брутально у афедрон кінцівку;
- про відсутність бодай якихось живих жіночих образів;
- про загальну вторинність ідеї;
- про сутужний, натягнутий совою на глобус, йумор (бо це саме йумор, а не гумор);
от буквально на все це мені можуть відповісти "ну ти ж розумієш, ХТО і ДЕ це написав!"

Розумію, звісно ж. Але ж виходили в багатьох ув'язнених та репресованих хороші (інколи навіть геніальні) книжки. Чомусь із Сенцовим дива не сталося.

Уся цінність книги - виключно зовнішня її історія, тобто постать автора, знакового бранця Кремля, та місце її написання. Всередині - це абсолютно прохідна не надто цікава місцями відверто погано написана антиутопія.

Образ головного ворога - зелених ящірок, які прилетіли робити землянам добре на їх, ящірковий лад, не питаючи, чи потрібне це "добре" людям, - зчитується просто з півкліка. Бо ми теж маємо тут вже сьомий рік тих самих зелених, які прийшли рятувати тих, хто їх про це не просив.

Головні думки, які автор вклав у твір, також написані прямо, у лоб, і більше скидаються на статуси у "фкантактєгу". Серйозно, я ловила себе на думці, що, якби це була стаття, а не книга, ці місця були б красиво відокремлені й окреслені версткою.
Ну, наприклад.
"Пацифістами необхідно бути у мирний час - аби війна не починалася, та якщо вона вже йде, всі чоловіки мають стати воїнами - щоб у ній перемогти".
Або: "Боротьба з пропагандою ворога - один із їх найголовніших напрямків у іхній майбутній війні".
Або: "Аби почати цінувати прості й головні в житті речі, треба впершу втратити їх".

У підсумку - звісно, добре, що наш український масліт поповнився ще одним томіком, але залишати собі книгу бажання не маю.

7 з 10 виключно за "старанія" та авансом.