3

Ілюстрований роман, класики японської вампіричної естетики. Має куди відомішу анімаційну екранізацію, що насправді й вірно, адже анімаційний фільм значно динамічніший та й в душу западає більше, принаймні запам’ятовується. Стосовно літературної версії такого сказати неможна. Сюжет у нас тривіальний, мораль теж проста як двері. Це не погано, але й не може стати плюсом для роману. Мова написання теж проста, але є ймовірність, що справа тут у перекладі, адже є певна відмінність у системі побудови речень японською та, приміром англійською.
Автор дуже зациклюється на зовнішніх елементах, але не в якості описів, а просто деякі із них особливо виділяє і що раз акцентує увагу. Наприклад, в книзі що разу як на сторінці, ба навіть у реченні, з’являється головний герой нам обов’язково нагадають, що він неймовірно красивий. Тебе вже нудить від тої краси, але автор переживає, щоб ти бува не забув. Те ж саме стосується допустимо опису одного із другорядних героїв, про якого відомо лише те, що він гладкий і ця інформація буде нас переслідувати від епізоду до епізоду. При цьому справді цікаві елементи лишаються абсолютно невиразними. Так у нас ніби як є кібернетичні коні, але якщо якісь персонажі пересуваються верхи, автор так і не пояснить – на живому коні, чи на механічному. Аналогічно, коли кінь гине.. доволі моторошним чином.. немає ніякої ептації від творця.. з тими ж відсутніми емоціями і описами коняка могла бути дерев’яна, то чи вбили робота, чи зарубали справжню тварину – не зрозуміло, хоча для залучення читача – такий яскравий епізод не може лишитися настільки невнятним. А таких моментів, нажаль, дуже багато. Себто виходить, що задумка класна, але втілення якесь сире і трохи нуднувате. При чому нудне не тому що затягнуте – зовсім ні, у нас нуль описів, нуль рефлексії, лише дії-дії. Просто немає глибини, немає співпереживання герою.
Загалом, час витрачено не даремно, але було б швидше й приємніше переглянути ще раз фільм.