4

Шлях Патріка Мелроуза – це шлях катарсису. Шлях очищення через страждання.
⠀
Ось маленький хлопчик, такий самотній і нещасний, і хочеться його притулити до себе і поколисати. Ось його батько з вельми оригінальними поглядами на виховання, а ось – мати, яка не може нічого з ним вдіяти. Це один день із життя сім’ї снобів-аристократів і їхніх друзів. Звичайнісінький собі день. Батько аб’юзить, мати втомлено намагається робити вигляд, що все ок, друзі фальшиві наскрізь. І серед усього цього – п’ятирічна дитина, що якось пристосовується виживати у світі, до якого звикла. Маразматично. Абсурдно. А потім згадуєш, що на обкладинці написано: «Засновано на реальних подіях». І думаєш: ох. Що ж вони з тебе зроблять, дитино?
⠀
А ось те, що зробили. Юнак, який міцно сидить на наркоті. Юнак, який боїться свого батька – навіть мертвого. Юнак, який не знає, куди подітися, куди сховатися від болю – бо ж поламаний увесь, насамперед морально. Насправді важко співчувати цьому юнакові. Уже хочеться не пригортати, а дати добрячого ляпаса, струснути і сказати: хлопче, візьми себе в руки. Візьми в руки своє життя! Але так воно не працює.
⠀
А от і дорослий мужчина. Із власною сім’єю, яку всіма силами намагається не зруйнувати, але складно тримати купи таку конструкцію, коли сам ледь тієї купи тримаєшся. І саме тут, в останніх двох книжках, розумієш увесь жах того, що коїлося в цій поважній аристократичній родині лікаря. І думаєш: ох. Що ж вони зробили з тобою? Як ти це пережив? Як ти взагалі вижив?
⠀
Знаєте, якби ця книжка була написана хоч трохи серйозніше, якби в ній було менше іронії, хай гіркої, хай жорсткої, але все ж іронії, її неможливо було би читати. Надто страшно.