5 Щоб зрозуміти, що воно таке, світло,- треба спочатку пізнати темряву

Як легко навішати на людину ярмо. Осудити, обмовити, заклеймити паскудними словами. І рідко хто задумається: чому ж так сталося?
А для чого? Є про що поговорити, попліткувати. Можна гордитися собою, адже зі мною таке не станеться, ні-ні-ні. Ой жи ж? Ми всі під богом. Не зарікайтесь.

Це зараз народити дитину без чоловіка не рідкість і не сором. А ще якихось кілька десятиліть тому такий вчинок викликав купу обурень та осуду. Особливо в селі. Бо якщо в місті ти більш-менш можеш загубитись в натовпі, то тут таке не пройде. У селі всі, як на долоні. Отже й відповідати доведется не тільки перед батьками. Прийдеться зважати і на громаду. Зробити нічого такого не зроблять. Але кісточки перемиють, білизну переполощуть до третього покоління. Тепер ти "суча" дочка. Зіпсована дівка, хвойда, простіше кажучи. Тепер кожен тебе може образити, осміяти, помацати навіть. Ти другий сорт, та ні, ще не так, ти - ніщо.

Олені довелося на собі відчути це в повній мірі. А весь ії гріх тільки й був у тім, що вона підібрала подругине немовля, яке та просто викинула на вулицю, як щеня.
Чому не відкрилася батькам? Чому мовчки зносила прокльони та косі погляди сусідів? Чому не признавалася навіть у самі найважчі моменти життя? Боялася. Що заберуть дитину боялася. Що не зрозуміють цього вчинку, що не повірять. А потім син підріс. Як сказати йому, що ти не його матір?
Вона звела навколо себе стіну мовчання і спокути, хоча спокутувати ій було нічого.
Навпаки, доля ніби віришила випробувати ії на міць, на силу, на любов. Траплялися хороші люди, але багато було погані, що нівечили їй і без того не легке життя.
Все перенесла: важку працю, злидні, побої і зґвалтування. Неземне кохання і бемежний смуток. "Народився- мусиш жити". І вона жила. Як вміла, як підказувало знеболене серце.

Неймовірно важка книга, а прочиталася за один вечір. Про долю жінки, про долю моєї країни. Не знаю, що замислила автор насправді. Та Олена - це моя Україна у терновому вінку. Стражденна, змучена війнами, обезкровлена своїми ж зрадниками, скорботно схилена від важких втрат. Але разом з тим сильна и нескорена. І з надією в серці.
Є надія - є майбутнє. От що головне.

Русская версия.

Как легко навешать на человека ярлык. Осудить, оговорить, заклеймить похабными словами. И редко кто задумается: почему же так произошло?
А для чего? Есть о чем поговорить, посплетничать. Можно гордиться собой, ведь со мной такое не произойдет, нет-нет-нет. Ой ведь? Мы все под богом. НЕ зарекайтесь.

Это сейчас родить ребенка без мужа не редкость и не стыдно. А еще каких-то несколько десятилетий назад такой поступок вызывал кучу возмущений и осуждений. Особенно в деревне. Потому что если в городе ты более-менее можешь потеряться в толпе, то здесь такое не пройдёт. В селе все, как на ладони. Следовательно, и отвечать доведется не только перед родителями. Придется учитывать и общество. Сделать ничего такого не сделают. Но косточки перемоют, белье переполощут до третьего поколения. Теперь ты "сучья" дочь. Испорченная девка, потаскуха, проще говоря. Теперь каждый вправе тебя оскорбить, осмеять, полапать. Ты второй сорт, да нет, еще не так, ты - ничто.

Елене пришлось на себе почувствовать это в полной мере. А весь её грех только и был в том, что она подобрала младенца подруи, которого та просто выбросила на улицу, как щенка.
Почему не открылась родителям? Почему молча сносила проклятия и косые взгляды соседей? Почему не призналась даже в сами самые тяжелые моменты жизни? Боялась. Что заберут ребенка боялась. Что не поймут этого поступка, что не поверят. А потом сын подрос. Как сказать ему, что ты не его мать?
Она возвела вокруг себя стену молчания и искупления, хотя искупать ей было ничего.
Напротив, судьба будто решишила испытать её на стойкость, на силу, на любовь. Случались хорошие люди, но много было плохих, тех, которые калечили её и без того не легкую жизнь.
Все перенесла: тяжелый труд, бедность, побои и даже изнасилование. Неземную любовь и беспросветное горе. "Родился - должен жить". И она жила. Как умела, как подсказывало истерзанное сердце.

Невероятно тяжелая книга, а прочиталась за один вечер. О судьбе женщины, о судьбе моей страны. Не знаю, что замыслила автор в действительности. Но Елена- это моя Украина в терновом венке. Усталая, измученная войнами, обескровленная своими же изменниками, скорбно склонившая голову от тяжелых потерь. И вместе с тем сильная и непокорная. И с надеждой в сердце.
Есть надежда - есть будущее. Вот что главное.