5

Я полюбила це місто ще в 2004 році, коли вперший раз туди приїхала. Тоді це ще не було мейстрімом))) Я бачила Львів у 2009, 2010 і далі кожного року, а то і частіше приїджала туди, я бачила, як місто змінювалося, "дорослішало", розвивалося... Кожна моя поїздка туди - це свято, я відчуваю себе там щасливою. Так-так, нам не потрібно "місце" для щастя, важливо носити щастя в собі, але для мене це - щось особисте... Щось, що не передати словами.
Важко сказати, що саме я люблю там - мабуть, так само важко сказати, за що і чому я люблю свого чоловіка. Це просто любов, раз і на все життя)) Я скучаю за Львовом, часом він мені сниться, і я мрію скоріше знову завітати до нього в гості. Всьому свій час!

Хтось каже, що любити Львів зараз - це просто модно, і тому "наперекір" всім, вони починають його НЕлюбити. Я не розумію такої позиції - тобі або подобається щось, або ні, і як це може залежити від загальної популярності? Я обожнюю "Океан Ельзи" з ось вже 14 років, і що, я маю перестати їх любити, тільки тому, що вони зараз дуже популярні? Ні, що за дурня!=)

Книга з такою назвою визвала побоювання... Що вона буде надто "солодкою", "слащавою навіть", що знову і знову будуть говорити про вічні теми Льва - дощ, каву, любов. Читала я її обережно, намагаючись скептично підходити до оповідань і оцінювати їх як художній твір, але це було важко - книга просто втягнула з перших сторінок, і я просто насолоджувалася читанням. Авторки-львів'янки - такі різні, такі схожі. Історії - такі яскраві, захоплюючі, інтригуючі, чимось схожі на новели. Особливо сподобалися оповідання Дари Корній, Вікторії Гранецької і Ірини Хомич - дуже-дуже!

Книга не розчарувала, як я побоювалася, а перевершила всі сподівання! Однозначно рекомендую до читання=)

Ну і цитата... Хоча знову-таки, на цитати можна розібрати півкниги)

"Львів, Львів, Львів... Це місто ніколи не відпустить тебе, якщо ти хоч раз ам побував. Це місце-казка, це місто-чари, це любов, і кава, і шоколад, і незмінні підбори, підбори, підбори... Навіть у мороз і на кризі. Це незмінне звертання по-львівськи "прошу пана", і "то є перша кляса", коли щось до вподоби. Той, хто не бував у цьому старому місті, ніколи не збагне душу України."