4

Саме цей твір Винниченка мусив би стати програмним для української літератури, адже навіть через 100 років після першої публікації, він не втрачає своєї актуальності. По-перше, велике значення має глибокий психологізм роману - усі герої надзвичайно живі, кожному співпереживаєш, із кожним у чомусь не погоджуєшся, і кожного у чомусь розумієш. У цьому проявляється талант автора - змалювати кожного героя кількома штрихами настільки повноцінно, що героям віриш і проводиш паралелі із власними знайомими. Певно це не в останню чергу пов"язано із автобіграфічністю роману, а особливо самим Кирпатим Мефістофелем - Яковом Михайлюком, у якому спостережливий (та й не дуже) читач впізнає самого автора. По-друге, це контекст епохи - суперечливий для держави міжвоєнний час, коли країна лише починала робити перші самостійні кроки. Винниченко фіксує ці аспекти у невеличких ситуативних замальовках та подіях, які трапляються із головним героєм. По-третє, автор торкається надзвичайно сміливих, як на той час тем, а саме теми нещасливих шлюбів та аборту. Думаю, для української літератури початку минулого століття ці теми були культурним шоком, не здивуюсь, якщо власне Винниченко був першим, хто ці теми розкрив. І зрештою, насамкінець - це атмосфера роману. Вона надзвичайно київська, урбанісітична. Сам Київ хоч і не грає визначальної ролі для сюжету, але образом столиці просякнуті найменші деталі роману - власне його хронотоп. Окремо хочеться також приділити увагу мові - як і завжди у Винниченка вона прекрасна. Певно завдяки тому, що писав він тією мовою, якою говорили його сучасники - це ж документує і правопис, досить незвичний як натепер. У якості прикладу наведу лише кілька слів-"найчесніщий", "мої якости", "фотоґрафія".
Шкода, що "Записки" не проходять у школі, адже саме такі романи відроджують інтерес до рідного слова, і дозволяють, якщо й не поставити його на один рівень із класичними європейськими романами, то прийнаймні бути свідомим того, що укр. літ - це не лише традиційна селянська тематика чи експериментальний сучукрліт. Між цими двома крайностями існували генії 20-тих років, яким по-справжньому вдалося віддзеркалити непросту, але надзвичайно багату епоху.