Моя Венеція

Майже два роки тому, 13.11.2011 я сиділа на презентації нової книжки Юрія Андруховича про 111 міст, на всі букви алфавіту, в яких побував пан Юрій.

Саме Чернівцям пощастило зустріти цей твір одними з найперших на своїх вулицях, чернівецькі читачі в містичний день п*яти одиничок отримали можливість підписати щойнонадрукований "Лексикон" - в кожному афтографі був бонус - пан Юрій пророчив зустріч з своїм читачем саме в тому місті, яким він підпише титульну сторінку. Якісь космічні лотереї вирішили, що мені пасуватиме Венеція - смішно, але я в це вірю. Вірити в шось надфантастичне просто необхідно. І навіть якщо не збудеться, я віритиму, що наступного разу, просто наступного разу.

Отже, "Лексикон" я читала два роки. Я берегла його для поїздок. Читати про подорожі в подорожах - чому б ні, адже книжки про каву йдусь саме під каву?

Я читала "Лексикон" наобум - тобто відкривала любе місто, на любій сторінці. Хоча брешу, перше я прочитала дуже націлено, там же, на презентації - про своє рідне місто. Чернівцям пощастило, беручи до уваги, що там всього-на-всього 111 і вони не тільки українські. Гордість-гордість-гордість.

Взагалі, рецензія на цю книжку в мене також є, моя історія про віру. Про те, що я таки виберусь до Венеції, допоки вона ще є і ми ще розрегочимося з паном Юрієм при зустрічі під неіснуючим готелем-примарою.