Огненне коло

За задумом автора, це заключна частина масштабної героїчної епопеї «Буйний вітер» про українську молодь у роки Другої світової війни. І. Багряний написав і видав у 1953 р. спочатку останню книгу, а в 1957 — першу частину трилогії — «Маруся Богуславка». Твору, що сполучив би ці два романи, написано не було. Таку поспішність у роботі над епопеєю автор пояснював непереборним бажанням вказати «українським патріотам» в еміграції на їхні помилки при формуванні дивізії «Галичина».

«Огненне коло» має підзаголовок: «Повість про трагедію під Бродами».
1944 року на Львівщині біля міста Броди в бою з Червоною Армією загинуло близько чотирьох тисяч вояків дивізії СС «Галичина».
До цього часу ми не знаємо всієї правди про військові формування в Україні за часів війни. Більшовицька пропаганда усіх їх називала зрадниками, фашистськими прислужниками. Зараз нам говорять про те, що вони були патріотами, які хотіли звільнити українську землю від усяких окупантів.
Для І. Багряного історична основа твору була лишень тлом, за допомогою якого письменник з позицій загальнолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло.