Рецензии на книги — Наталка Сняданко

Я не знаю, які характеристики дати цій книзі. Історична, художня, сімейна сага, воєнна, пригодницька, політична? Цікава, захоплива, повчаюча, різнопланова, пізнавальна? Тут все це є. А ще вона водночас і сумна, і весела, і ностальгійна, і просто життєва. Книга про життя українського народу. Про минуле, сучасне… надії на майбутнє.

Так, головний герой тут ерцгерцог Вільгельм, більше знаний як Василь Вишиваний. Але на фоні розповіді про нього і його сім´ю, предків і нашадків, показане і життя українців. Без прикрас, без перебільшень, таким, яким воно справді було. Із мемуарів, спогадів, оповідей очевидців.

Наталка Сняданко за основу взяла реальну історію, справжню біографію, але доповнила ії тим славнозвісним «якби». Що було б, якби Василь Вишиваний не згинув у підвалах Лук´янівки? Як би…

Несподівано для себе відповіла на перше запитання цьогорічного ЗНО з історії України, адже питання було про Василя Вишиваного, героя цього роману. Ще один плюс читання сучасної української літератури) Книга з тих, які я люблю, адже: - цікаво відкривати для себе невідомі сторінки минулого; - часом хочеться зазирнути "за лаштунки" життя відомих людей; - обожнюю книги про те, "що було б, якби...". Справді цікаво було б, якби десь поміж нас жили нащадки імператорської родини Габс­бурґів (я досі вірю, що царівна Анастасія жива) :) Єдине, що злегка напружувало, - нелінійна оповідь. Було непросто час від часу розширювати проміжки в історії ерцгерцога Вільгельма і "вписувати" в них байки-оповідки-спогади про минуле його життя.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Неожиданно для себя ответила на…

Що може гарантувати автору успіх його твору? Форма? Стиль? "Родзинки?" Спроба письменника показати себе найрозумнішим? Наявність намагань вчити інших життю? Як на мене, ні. Проте одне ключове слово таки прозвучало. Життя. Саме близькість до нього гарантує автору успіх. Якщо ви пишете про життя - про те, що могло б статися, про те, що могли б пережити й відчути реальні люди - 75% шляху до тріумфу вами вже пройдено. Причому, жанр тут неважливий. Усе - від мемуарів та рожевих романів до фантастики й трилерів - це те, що може бути. Те, що має право на життя. І не має значення, чи є у автора вже якійсь відзнаки, чи він тільки дебютант. Найголовніше, аби він відчував те, що читачам потрібне дзеркало життя. Або якийсь альтернативний варіант його розвитку. Таке собі віконечко в паралельний…

На перший погляд цей психологічний роман про взаємини Христини і Соломії на тлі різних подій та в різних країнах, про заробітчанство в Європі, куди ми всі спрямовані та врешті решт прийдемо, нехай те так скоро і лише в постаті своїх онуків. Роман про лесбійські стосунки, про кохання в іншій іпостасі, але не брудне і не вульгарне. Це ніби гіпертрофована дружба.

Христина і Соломія не від легкого життя вирішили податися на заробітки до Німеччини. Автор з ювелірною точністю і докладністю описує «сім кругів пекла» отримання візи, черги в консульстві, натяки на хабарі, всю бюрократичну машину. Але попри однакові біографії здобувачів віз, Соломії і Христини, візу відкривають лише одній. Соломія отримає право в‘їзду лише через рік. Христина за цей рік познайомилася з Євою, закохалася і повністю…

Якби.... Це "якби" частенько зявляється в нашому житті. Наталя Сняданко розповіла свою історію на тему: якби Василь Вишиваний (ерцгерцог Вільгельм) не загинув за гратами. У нього могла би бути родина. А цього нащадки були б нашими співітчизниками. Взагалі-то книгу можна розділити на реальне і вигадане. Частина про життя при дворі була дуже цікава. Але не менш цікаво було читати і про те, як могло скластись життя ймовірніх нащадків Вільгельма. Хоча взагалі-то для мене більш цінною була сама частина до смерті Василя Вишиваного в Лукянівці. Книга ця - не лінійна розповідь. Вона ніби збірка коротеньких нарисів, охопивших майже півтора століття. Може такі стрибки будуть деяких читачів хвилювати. Але дуже скоро до цього звикаєш. При чому розповідається в книзі і про політичне життя, і про…

Отзыв на 2-х языках

Украинский вариант Гарний сучасний український роман. В ньому всього потрошку. Дитинство за радянських часів, віджим приміщень за часів початку незалежності, спроба заробітку за кордоном та всі періпитії пов'язані з оформленням візи (бюрократизм чиновників нижньої ланки). Це все Наталка розбавила лесбійськими стосунками, саме стосунками, а не коханням. Що приводить до цього жінок. Частіше за все це психологічні травми дитинства, стосунки батьків які не були гармонійними, свекруха яка занадто впливає на подружнє життя. Це було притаманно жінкам післявоєнного покоління, коли чоловіки переживали спомини війни, вживали гірку від гіркоти на душі, а жінки повинні були бути сильними, тягти на собі роботу, господарство й виховання дітей. Тому в синах вона намагалися виховати…

Від кожної розповіді в цій книжці в мене мороз йшов по шкірі. Проблема заробітчан у нашій країні - це величезна біда, і вирішення їй не видно. У надії на краще життя для своїх дітей, матері, батьки їдуть світ за очі і роками, десятиліттями можуть не бачити своїх нащадків. Так, в останні роки з'явився скайп, він полегшує спілкування між країнами, але ж проблему не вирішує. Діти ростуть без виховання, без нагляду і контролю, ніхто не може дати їм поради та направити на вірний шлях. За вибудуваними маєтками, євроремонтами, машинами, новітніми девайсами ховаються скалічені, зруйновані долі. Найгурше те, що якщо навіть заробітчани і повернуться додому - тут вони вже нікому не потрібні. Місяць, максимум два, і мати, яка важко гарувала на чужині, вже заважає своїм домашнім. Забаганки у них…

Самое ценное в этой книге - дизайн Юрия Издрика: текст напечатан зеленым шрифтом и стильное оформление обложки. Форма победила содержание. Читать не обязательно.

Сняданко - это такое вот себе мое детство. Впервые я ее читала в восьмом классе, как сейчас помню, а потом все лето козыряла галицизмами. И вот теперь я читаю ее новую книгу. Я, откровенно говоря, не то, чтоб очень хотела - просто вышло так, что у меня оказался бесплатный экземпляр, и, несмотря на убогую обложку, захотелось узнать, как она пишет теперь. Пишет теперь Сняданко намного лучше. Она избавилась от излишнего западного экзотизма, ее речь плавная, легкая, очень выверенная. Единстенное, что все время резало глаза - это последовательное "посміхатися" вместо "усміхатися", но это, кажется, настолько распротсраненная ошиька, что ошибкой ее уже даже и не считают. Ну так вот: эта история плавная и непоследовательная. Но в ней нет действия. Чесное слово: такому жуткому нарратофилу как я…

Якщо ви очікуєте від книги глибокого копання в українській ментальності та ретельного аналізу та порівнянь українських чоловіків з іноземцями, то вам не сюди. Така собі легенька книжечка щоб вбити час. Між тим читається напрочуд легко, деякі ситуації доволі комічні, деякі сумні. Але то все наше життя. Сподобалось висловлення про жінок радянської доби, які працювала на посадах інженерів в різних бюро: "…наскільки приємнішою є спокійна діяльність в бюро переважно пов'язана із приготуванням чаю, плетенням светрів та шкарпеток, переписуванням кулінарних рецептів і пліткуванням із співробітниками. За це отримується непоганий оклад, оплачені відрядження, профспілкові путівки на бази відпочинку, відгули, зрештою, можливість запізнюватися, провести робочий день за пошуками дефіцитних продуктів…

Нічого особливого від цієї книги не очікувала. Примітивна обкладинка, посередня назва, та й сучукрліт рідко радує чимось дійсно вартим уваги. Але, як не дивно, книга мені сподобалась. Вона не відрізняється динамічним розвитком сюжету, та й сюжету як такого немає, лише вимальовується загальна картина із фрагментів, спогадів, якихось дрібниць. Своєрідна мозаїка. Але, на мою думку, саме ці дрібниці найбільше варті уваги. Всі ми з них складаємося: листівки напам"ять, іграшки, візитки, записнички, запальнички, малюнки на серветках - у кожного щось своє. Як потім приємно перебирати все це і пригадувати щось рідне. Приємно вразила мова і стиль написання - легкі, невимушені, можна навіть сказати, світлі. Герої, можливо, дещо не зовсім виписані і дивакуваті, але хто з нас без гріха? У кожного -…

нічого такого, що б робило дану книгу особливою, окрім, можливо, ілюстрацій-гербаріїв. копання у героях ніби глибоке, але поверхове, у героях ніби щось є, та їх якось мало. героїв стрибки по головах - а деякі герої і зовсім не потрібні. та й задум, зрештою, незрозумілий. трохи схоже на маркеса, трохи на кундеру, але схоже чимось непевним, чимось прозорим, ніби їх стиль просто її натхнення. загалом, такі книги потрібні. це не жіночий роман, а просто роман, красива мова, концепція, настрій, що викликає книга, - задумливий і меланхолійний, те, що треба, щоб не думати про книгу, а думати про авторку.

Было у меня время, когда я читала только современную украинскую литературу и ничего больше. Проглатывала любую книгу, ну, почти любую. Среди таких книг в свое время оказалась и "Чебрець в молоці", которая лежала, лежала на полке непрочитанная, пока я не отнесла ее обратно в библиотеку. Вот прошло пару лет, у меня вообще месяц ничего не идет и вот сдуру мне припекло взять в той же библиотеке эту самую книгу. И что вы думаете? После нее все прошло как по маслу. Спасибо Наталке за такой "пинок", но о книге мое впечатление нейтрально. Вообще-то я люблю истории такого типа, особенно когда герои как-то между собой связаны: это семья, друзья, знакомые... Все эти отношения складываются в определенную картину после прочтения. Язык у Сняданко очень приятный, читается книга налегке. Сначала мне…

З перших сторінок книга викликає цікавість не тільки соціально-економічним, а і глибинним індивідуально-психологічним аналізом.

Якщо Рудольф і Бетітіна бували вдома, то запрошували Христину випити разом кави, розпитували, як справи, пропонували забрати з собою вже прочитану ранкову газету, питали, чи сподобалася книги, які вона позичала читати попереднього разу, рекомендували нові. Вони ніколи не дивилися на годинник і платили завжди за домовлені чотири години, не перевіряли й того, наскільки якісно витерта пилюка чи помиті вікна. Їх завжди все влаштовувало, і навіть почувалися незручно, коли Христина прибирала, а вони продовжували снідати. Спершу це дивувало її, але потім вона збагнула, що Рудольф і Беттіна належать до того типу людей, яким прибиральниця вдома потрібна зовсім не для…

Як там то кажуть: "Треба вміти закривати нудну книгу, йти з поганого кіно і розлучатися з людьми, які вас не цінують". Так от, поговоримо саме про перший випадок. Власне, повість (саму "Комашину тарзанку") я прочитала, а від оповідань настільки воротило, що вже перепрошую... Можливо, я чогось не розумію, але ця книга, як на мене, для тих, кому за. Динаміки ви не дочекаєтеся. Це такі прості роздуми відчайдушних людей. Підіть на лавку до сусідки похилого віку, може, почуєте те саме. Написано імпресіоністичною манерою, тут другорядні імена й події, головні герої - емоції й відчуття. Повість занадто спокійна, не беріться читати перед сном. Наталка Сняданко не винайшла велосипед, пишучи про буденні речі. Такий собі посібник для тих, хто у відчаї й не збирається з нього виходити. Хочу…

"Чебрець в молоці" Наталка Сняданко

Признаться, Сняданко приятно удивила. Удивила своей простотой, литературностью и индивидуальностью, которую, в какой-то степени, можно охарактеризовать фразой: «новое – хорошо забытое старое». Нет, я не хочу сказать об авторском материале как о вторичном продукте. Мне кажется, Наталка Сняданко литературно правильно влила в старую, довольно часто используемую сюжетную линию образ нового художественного витка. Благодаря этому роман «сценографично», если так можно выразиться, приобрел объемность. А его образ стал подвижным, пластичным, начал пониматься более детализировано, со всеми вытекающими из-за этого эмоциями. Например, художественные витки служат автору основой сюжета. А детализированный образ, в понимании автора, должен провоцировать человека на…

Дорожнее чтиво. Не плохая книга. Но как-то... не зацепила. Книга и разных воспоминаниях, которые автор почему-то посчитала интересными...

Героиня книги с некоторой самоиронией рассказывает истории из своей жизни, истории своих «страстей»-увлечений. «Колекція пристрастей» показалась мне похожей на «Сьомгу» Софии Андрухович - реалистично и узнаваемо: читая книгу, невольно вспоминаешь похожие случаи из своей жизни. Сняданко хорошо владеет словом и, по-видимому, ей есть что сказать читателю, поэтому от нее хотелось бы увидеть что-то более глубокое, чем сборник маленьких историй из жизни одной девушки, хоть и увлекательно и живо написанных.

Не найкраща книга Сняданко. Складається з певної кількості людських історій, через що кожен раз важко переходити до нової, бо звикаєш до попередньої. На перший погляд книга цікава, але потім стає дуже нудною, через що не хочеться знати що там наприкінці станеться. І, що вже цілком зрозуміло, знов український націоналізм пре з кожної сторінки.

Люди часто замислюються над тим, яким би шляхом розвивалися події, якби у певний момент щось пішло за іншим сценарієм. Зазвичай такі альтернативні реальності вибудовують на доленосних зламах. Типу: а яким був би світ, якби перемогла Японія або ну от недобігли татари до Кийова то шо тоді?

Розповідь про життя Василя Вишиваного, який дивом вижив після катівні у Лук'янівській турмі - це саме та історія, яка могла б бути, і у принципі навіть нічого не змінила б у загальній течії історичного процесу. І була б та історія навіть цікава, не дивлячись на відсутність карколомних пригод.

Якби її розказали послідовно :)

Авторка чи то вирішила, що гойцалки по часовій лінії нададуть твору більшої проникності, чи то просто зупинилася на варіанті "чим вар'ятіше тим краще", але книга складається із…