Цитаты из книг — Сашко Ушкалов

Єдине, що ми винесли із цього інциденту, це те, що расизм, як і решта негативних явищ усесвітньої історії, зазвичай починається через усілякі дрібниці – скажімо, через фак або через дивакуваті головні убори... Одним словом, те, з чого воно починається, зовсім не варте того, в що воно переростає...

Кожній людині дається два життя, а яким із них жити, вона обирає сама. Перше – це коли ти живеш для життя, тобто перш ніж щось робити, сто разів обдумуєш усі можливі подальші сюжети. Друге – це коли життя живе задля тебе, якщо, звісна річ, так можна казати. Тобто ти береш і щось робиш, а вже воно потім париться, що і як…

Коротко кажучи, він спав із підтоптаними стервами (я чомусь свято переконаний, що всі бізнес-леді - стерви etc.)

- Я зараз дуже зайнятий, передзвоню за півгодини. - Зайнятий, у таку рань? - Так, зайнятий, чуваки, я сонце зустрічаю... От зустріну й передзвоню...

Якщо ти хочеш щось викреслити зі свого життя, то його, це щось, треба викреслювати лініями саме таких коридорів, порожніх, напівтемних коридорів, із сірими дверима з номерами палат.

У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але настане мить, коли вона обов'зково зацікавиться тобою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дригом, як копи, що шукають у твоїй кімнаті наркотики, зброю, вибухівку,…

Часом життя починається так, ніби воно вже закінчилось, ніби ти народжуєшся в старість, і все, що тобі залишається, - чекати. І навіть якщо бувають якісь яскраві епізоди, то вони на контрасті такі яскраві, що здається, ніби Всевишній засліпив тебе велетенським апаратом, яким нашвидкоруч латає дно баржі.

У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але наста­не мить, коли вона обов'язково зацікавиться то­бою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дриґом, як копи, що шукають у твоїй кім­наті наркотики, зброю, вибухівку,…

—Мужик, ти хто? —Та хто-хто... Начальник жека! – автори­тетно заявив він. —Жека? – перепитав я. —Да-да, жека! А от ви хто? —Ну, ми якби люди, – спокійно й не менш авторитетно пояснив я. Потім обережно витяг з-під голови Анжелік свою руку, виліз з-під пледа, зробив кілька кроків затерплими ногами, почухав дулу, позіхнув і…

Я почуваю себе наче в дитинстві: півдня ліпиш із піску замок, а потім приходять старші уєбани й за три хвилини знову обертають його на звичайний пісок.

Часом життя починається так, ніби воно вже закінчилось, ніби ти народжуєшся в старість, і все, що тобі залишається, - чекати.

Я натомість був свято переконаний, що в житті письменника повинні бути справжні проблеми, ну там любовний трикутник, бідність, заслання, алкоголізм, цироз чи, на крайняк, Дантес.

Моє серце сильно налягає на ребра, ніби дослухається до її тіла. Воно слухає й чує щось таке, чого не може переказати мені ані своїми словами, ані будь-якими іншими, не може втиснути поштовхами мені в кров, ніяк не може пояснити... І губи мої відчувають сіль її сліз, таку справжню й таку солону, що якби я був рибою, то…

– Гаразд, студенте, – перше питання... мн...амм... еее... буде про поведінку підлітків на кри­зі... на великих водоймах... Ти колись був на ве­ликих водоймах, на кризі? – для чогось питаємене прспод із БЖД, потираючи руки. – Ні, – заперечно хитаю я, – тільки на малих.Мені відразу ж пригадується епізод, як ще в школі ми з…

Тепер факінфон. Мобілка... Що особливого скажеш про мо-білку?.. месежджі, дзвінки... але слоган: ФА­КІНФОН – по ньому можна подзвонити, – імбецильний слоган, як не крути... Треба мис­лити нестандартно... Скажімо, так. Усі телефо­ни вібрують... Ось... Так... Вібрують, наче віб­ратори... Є, курвамать, є, чуєте, кріейтери,…