Фоззи — о писателе

Щодня беру нову книжку, а результат той самий. Усі вони про те, як людина може віднайти сенс життя, от тільки і життя там чуже, і люди.

Не так просто отыскать смысл жизни, когда сама жизнь давно осталась в прошлом, а дом престарелых - всего лишь место, где домыкивают последние дни никому не нужные старики. Главный рассказчик переселяется в приют в канун Нового года. Богдан Васильевич Ковтун - бывший учитель математики, жена его тоже была учительницей, но умерла. Сын с невесткой выехал в Израиль. Богдан Васильевич болеет, теряет вес, а хуже всего - забывает о действительности, переносясь мыслями в прошлое. Склероз вынудил старика продать дом, который мог дважды сгореть за одну неделю из-за забывчивости хозяина выключать плиту. Встретить Новый год среди чужих престарелых людей - не лучший…

«Урешті-решт, що нам тут іще лишалося, як не промовляти дурню за дурнею і мріяти про щось хороше? На що ще від нас очікує цей світ?»

Мені аж не віриться, що цю книгу написав Фоззі. Так, так, той самий наш Фоззі, якого полюбила ще за часів «Галопом по Європам». До речі, свій твір він присвятив Ігорю Пелиху, її ведучому, якого, на превеликий жаль, уже немає з нами. Не віриться не тому, що я сумніваюся в талантах Олександра, як раз таки навпаки. Просто «Червоні Хащі» книга про старість. А до старості нашому Фоззі ще далеко. Але як же він красиво описав почуття і внутрішній світ старих людей! Як тонко змалював грань між старістю і божевіллям.

«Червоні Хащі» - це будинок престарілих. Відправляючись туди добровільно, Богдан Васильович уявляв собі милу і пасторальну картинку затишного будиночку…