Андрій Бондар – лучшие книги

Збірка малої прози А. Бондаря — яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей. Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз по раз виринають нетривіальні, такі, на перший погляд, непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, тб-серіальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей.
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.

«Церебро» — нова збірка малої прози Андрія Бондаря, яка впроваджує читачів у химерний світ маленьких людських пригод. Випадкові зустрічі, типові ситуації, які трапляються в кожного, спонукають замислитись, ухвалити рішення, діяти. Особливість цих текстів у тому, що деякі з них списані з реального досвіду, а інші — цілком вигадані — суцільна макабра і фантасмагорія.

Авторська колонка — це текст обсягом від 1600 до 1800 знаків. У ній автор розповідає історію, що трапилася з ним або свідком якої він був. Ця історія зачепила його за живе. Відкрила щось таке, чого він досі не помічав. І автор ділиться тим своїм відкриттям із читачами.

Цей невеликий текст - шматочок максимально можливої щирості. Настільки відвертим не завжди буваєш навіть і з собою. А з іншими це здається взагалі неможливим. Але Віталію Жежері, Світлані Пиркало, Андрієві Бондарю і Миколі Рябчуку це вдається. Причому не час від часу, не раз чи двічі нарік, а щотижня. Це тяжка робота. Дякуємо за неї кожному з авторів. 2 вересня 2005року вийшов перший номер "Газети по-українськи". На останній сторінці в ньому була колонка Віталія Жежери. Два місяці газета виходила раз на тиждень, тож писав лише він. Потім "ГПУ" почала з'являтися і в понеділок та середу. 21 листопада надруковано першу колонку Світлани Пиркало,

а 6 грудня — Андрія Бондара. З початку 2006 року газета виходить п'ять разів на тиждень. Писали ще кілька авторів — від кількох тижнів до кількох місяців. Торік 2 жовтня в "ГПУ" почав друкуватися Микола Рябчук. Відтоді газета має чотирьох постійних колумністів. По понеділках читачі отримують газету з колонкою Рябчука, по вівторках — Пиркало, по середах — Бондара, по п'ятницях — Жежери. Тільки в четвер досі немає постійного автора. За два роки на останній сторінці "Газети по-українськи" було надруковано понад 400 колонок. У цей збірник ввійшло 192 із них. Відбирали їх самі автори

Так, мова з її несподіваними любовними нападами у снах, коли раптом посеред передранковості вдирається у шпаринку між сном і дійсністю його, Бондарева, шпаринка між богом і болем. Так, біль, якого виразно й відчутно більше, ніж Бога (а може, це тільки справжнє Його ім’я?) – от він розростається, корениться, заволодіває тобою всім і всіма тобою, біль тебе знає, біль з тобою, слава болю… (Юрій Андрухович)

Поетична збірка Андрія Бондаря, поета, перекладача і публіциста, автора книжок «Примітивні форми власності» (2004) і «Морквяний лід» (2012), характеризується типовими рисами творчої кризи, яка, втім, вкладається у ширшу картину існування особистості – кризу середнього віку.

До збірки ввійшли есеї відомого українського поета й перекладача, що публікувалися протягом 2006 – 2012 років під рубрикою «Колонка» в «Газеті по-українськи». «Тексти Бондаря любити важко. Так само, як і не реагувати на них. Те, про що пише Бондар, і як він це подає, – ніби гачок, на котрий легко потрапити, а тоді вже (навіть пручаючись) починаєш отримувати неймовірний кайф. Стаєш бондарезалежним. Його тексти завжди потрапляють у якусь невидиму ціль, замасковану больову точку, яка неодмінно реагує і дає про себе знати, а отже, є сигналом, що ти ще можеш пропускати через себе слова, вони осідають і діють. Перечитуєш їх, просіюєш у своїй голові, складаєш у пазли і нарешті розумієш, що в них є те, що так по-справжньому чіпляє читача: життя.» Мар’яна Максим’як