5 "Скорботний парад смутку людського"

Треба було бачити, як преслідував я свою жінку, щоб процитувати хоч уривочок.
-Досить з мене історій з твоєї роботи! Навіщо мені ще й це жахіття! Не збираюся мандрувати до Індії !
Неімовірно сильна книга, але для поціновувачів правди життя. Чи для тих, кого цікавить Індія.
Ви зрозуміли. Не для орхідей. Не для тих, хто дзюрить "Шампанським".
Якщо ви вважаєте себе бідним, нещасним, непойнятим, невдалим, зацькованим тюхтієм і лемішкою, то як вам таке: учитель називає дітей " довбо...ми", кидається брудною ганчіркою, щоб поцілити в обличчя. Чи глузували над вами сусіди біля сміттєзвалища ( бо відходите дзюрити під стіну, а не під себе)?
Скільки іронії, наприклад, у фразі про плями іржі на нержавіючому чанику.
Може інколи здатися, що автор знущається над героями, показуючи їх тупість, нав'язливість, рабську скореність. Але пише він так, що думаєш: "Люди ви чи нелюді? Вшановуєте корову. А себе? Свою гідність маєте?"
Нехай би терпілося заради миру та злагоди, але ж їх немає.
Терор, касти, непорозуміння між близькими. То ж заради чого все це беззаконня та приниження?
Болить авторська душа. Читачева- разом з його ( якщо не рабська).